Лікування гепатиту у львові

Лікування гепатиту у львові

При лікуванні вірусних гепатитів (ВГ) ПВП повинні діяти в декількох напрямках: попереджати інфікування нових клітин організму й блокувати реплікацію вірусу. Лікування хронічних ВГ (ХВГ), враховуючи широку поширеність і прогресуючий плин багатьох форм захворювань цієї групи, є однією із ключових проблем сучасної гепатології. Застосування етіотропної терапії дозволило не тільки зупинити прогресування захворювання в значного числа хворих, але й у ряді випадків добитися повного лікування.

Основним показанням до застосування ПВП на будь-якій стадії захворювання є активна реплікація вірусів гепатитів, маркерами якої є при:

  • ВГВ- наявність ВГВ- ДНК (у ПЛР), HBeАg, анти-HВcor Ig M
  • ВГС- наявність ВГС- РНК, анти- ВГС Ig М

Усі противірусні ХП, що застосовуються для лікування ВГ, належать до 3 основних груп. Противірусні ХП використовують у терапії гострих і хронічних форм ВГ. Доцільна комбінована одночасна або послідовна терапія препаратами трьох зазначених груп. Перспективне застосування двох інгібіторів зворотної транскриптази й інгібіторів протеази безупинно при затяжному перебігу гострого гепатиту 2-3 місяця, а при хронічному гепатиті — 6-12 місяців залежно від характеру активності, ступеню віремії й імунної відповіді.

Варіантами специфічної терапії можуть бути імуноглобулін з високим титром анти HВs і рекомбінантна вакцина проти вірусу гепатиту В. Доцільне використання інтерферонів або їх індукторів у комбінації із противірусними ХП.

Основні групи ХП для лікування гепатитів

1 група — інгібітори зворотної транскриптази (ЗТ) — ці лікарські речовини, проникаючи в клітину, блокують синтез ДНК або РНК, заміщаючи натуральні нуклеозіди під час синтезу. Препарати цієї групи розділяються на 3 підгрупи:

  • аналоги нуклеозидів (частіше вони використовуються при лікуванні ВГ),
  • аналоги нуклеотидів
  • і ненуклеотидні аналоги.

Інгібітори зворотної транскриптази

Аналоги нуклеозидів
1. Азидотимідин (АЗТ, Zidovudin, Retrovir), тимозид
Ламівудин (Epivir, 3TC)
Ацикловір (зовіракс віролекс), ациклогуанозин
Фамцикловір (Фамвір), Vectavir, Penciclovir
Валацикловір (Valtrex)
Ганцикловір, Cymeven, Cytovene
Лобукавір, Cygalovir
Відарабін, Virasole
Sorivudine, Usevir

 

Didanosine (videx), ddI
Zacitabine (Dideoxycytidine, HIVID, ddC)

При ВГВ найбільшу ефективність мають ламівудин, АЗТ і фамцикловір, при ВГС — Рибавірин, АЗТ.

1. Аналоги нуклеотидів
Adefovir dipivoxil

2. Ненуклеозидні аналоги
Ловірид (Alpha-Ara Derivatives)
Nevirapine

 

2 група — Інгібітори протеази

Ліки цієї групи, потрапивши в уражену клітину, блокують активність вірусного ферменту — протеази, яка використовується на стадії відтворення віріонів, тим самим попереджаючи утворення нових вірусних часток. Протеаза вірусу відрізняється від протеаз клітин людини, тому інгібітори протеаз діють вибірково.

3 група — Аналоги пірофосфату
Позитивною властивістю інгібіторів протеази є те, що для активації, на відміну від інгібіторів зворотної транскриптази, не потрібен клітинний метаболізм, а, отже, вони залишаються ефективними й у хронічно інфікованих клітинах.
Indinavir (Crixivan)
Saquinavir (Invirase)
Ritonavir (Norvir)
Neflinavir (Viracept)
VX-478

Аналоги пірофосфату. У клітинах під впливом ферментів фосфорилізуються до активної форми. Виявляють інгібуючу дію на вірусоспецифічні ферменти, тим самим блокуючи синтез вірусної ДНК і порушуючи реплікацію вірусу.

Foscarnet, Fiscavir
Противірусні засоби (Рибавірин і ін.) застосовують у комбінації з інтерфероном або індукторами ІФН, а також імуноглобулінами й іншими лікарськими засобами (Рахманова А.Г. і ін., 2007; Страчунський Л.С. і ін., 2007; Яковлєв А. А. і ін., 2003).

Результати противірусної терапії ще не можна вважати цілком задовільними. Ефективність її залежить від: генотипів (і субтипів) HCV, виділення мутантних штамів HBV, рівня вірусної РНК/ДНК, активності запального процесу в печінці. Інтерферонотерапія є дорогою, у частини хворих виникають побічні ефекти й відбувається формування антитіл до ІФН, які знижують ефективність лікування. Існують протипоказання до призначення інтерферонів, зокрема — наркоманія. Питання підвищення ефективності інтерферонотерапії залишаються відкритими (Козлов В.К. і ін., 2004). У зв’язку із цим необхідні критерії ретельного відбору хворих, що підвищують ефективність використовуваних препаратів.

 

Дивіться також::



Источник: ukraine.allokin.ru


Добавить комментарий